раптом пополотнів; так школяр, необачно зачепивши свого товариша і діставши від нього лінійкою по лобу, спалахує, як огонь, несамовито вискакує з лавки і женеться за зляканим товаришем своїм, готовий розірвати його на шматки, і зненацька набігає на вчителя, що входить у клас: вмить ущухає несамовитий порив і спадає безсила лють. Подібно цьому, в одну мить пропав, ніби й не бував зовсім, гнів Андрія. І бачив він перед собою самого тільки страшного батька.
— Ну, що ж тепер ми будемо робити? — сказав Тарас, дивлячись прямо йому в вічі. Та нічого не міг на те сказати Андрій і стояв, утупивши в землю очі.
— Що, синку, помогли тобі твої ляхи?
Андрій стояв не відповідаючи.
— Так продати? продати віру? продати своїх? Стій же, злазь з коня!
Покірно, як дитина, зліз він з коня і спинився ні живий, ні мертвий перед Тарасом.
— Стій і не ворушись! Я тебе породив, я тебе і вб'ю! — сказав Тарас і, відступивши крок назад, зняв з плеча рушницю. Білий, як полотно, був Андрій; видно було, як тихо ворушилися вуста його, і як він вимовляв чиєсь ім'я; та не було це ім'я вітчизни, чи
