бачив, хто перед ним був, свої чи інші які: нічого не бачив він. Кучері, кучері він бачив, довгі, довгі кучері, і подібні річковому лебедю груди, і сніжну шию, і плечі, і все, що створене для безумних поцілунків.
— Гей, хлоп'ята! заманіть мені тільки його до лісу, заманіть мені тільки його! — гукав Тарас. І визвались ту ж мить тридцять найбистріших козаків заманити його. І поправивши на собі високі шапки, тут же пустилися на конях прямо, навперейми гусарам. Ударили збоку на передніх, збили їх, відділили від задніх, дали по гостинцю тому й другому, а Голокопитенко учистив плазом по спині Андрія, і зараз же пустився тікати від них, скільки вистачало козацької мочі. Як скипів Андрій! як забушувала по всіх жилках молода кров! Ударивши гострими острогами коня, щодуху полетів він за козаками, не оглядаючись назад, не бачачи, що позаду всього тільки двадцять чоловік поспівало за ним; а козаки летіли скільки сили на конях і прямо повернули до лісу. Розігнався на коні Андрій, і мало вже був не наздогнав Голокопитенка, як враз чиясь дужа рука ухопила за повід його коня. Оглянувся Андрій: перед ним Тарас! Затрясся він усім тілом і
