минути лиха й Гусці! Не встигли оглянутись козаки, як уже побачили Степана Гуску піднятим на чотири списи. Тільки і встиг сказати бідолаха: — Хай же згинуть усі вороги, і радіє віки-вічні руська земля! — І там же віддав дух свій.
Оглянулись козаки, а вже там збоку козак Метелиця частує ляхів, глушачи того й другого; а вже там з другого боку напирає із своїми отаман Невеличкий; а коло возів ворочає ворога і б'ється Закрутигуба; а коло далеких возів третій Писаренко відігнав уже цілу ватагу: а вже там коло інших возів схопилися й б'ються на самих возах.
— Що, панове! — перегукнувся отаман Тарас, проїхавши поперед усіх: — чи є ще порох у порохівницях? чи міцна ще козацька сила? чи не гнуться ще козаки?
— Є ще, батьку, порох у порохівницях; ще міцна козацька сила; ще не гнуться козаки!
А вже впав з воза Бовдюг; прямо під серце влучила йому куля; але зібрав старий увесь дух свій і сказав: — Не шкода розлучитися з світом! дай бог і всякому такої смерті! нехай же славна буде до кінця віку руська земля! — і полинула у високості Бовдю-
