сказав він, кинувшись на того. І вже ж і рубалися вони! і наплічники, і зерцала погнулися в обох від ударів. Розрубав на ньому вражий лях залізну сорочку, діставши лезом самого тіла: зачервоніла козацька сорочка; та не зважив на те Шило, а замахнувся всією жилавою рукою (важка була коренаста рука) і приголомшив того раптом по голові. Розлетілась мідяна шапка, захитався й грякнувся лях; а Шило заходився рубати й христити приголомшеного. Не добивай, козаче, ворога, а краще повернись назад! Не повернувся козак назад, і тут же один із слуг убитого загнав йому ножа в шию. Повернувся Шило і вже дістав би смільчака, але він пропав у пороховому димі. З усіх боків знялося бахкання з самопалів. Похитнувся Шило і почув, що рана була смертельна. Упав він, поклавши руку на свою рану, і сказав, звернувшись до товаришів: — Прощайте, пани браття товариші! Хай же стоїть на вічні віки православна руська земля, і буде їй вічна честь! — І зажмурив ослаблі свої очі, і винеслась козацька душа з суворого тіла. А там уже виїздив Задорожній із своїми, ламав ряди курінний Вертихвіст і виступав Балабан.
— А що, панове, — сказав Тарас, перегук-
