виться на перші подвиги їх у військовій науці та бенкетуванні, яке вважав теж за одну з головних вартостей рицаря. Спочатку він хотів був вирядити їх самих; та коли побачив їх свіжість, рослість, могучу тілесну красу, запалився вояцький дух його і він другого ж дня вирішив їхати з ними сам хоч потребою до цього була єдина тільки уперта його воля. Він уже клопотався і давав накази, вибирав коней і збрую для молодих синів, навідувався і до стаєнь, і до комор, відібрав слуг, що мали завтра з ним їхати. Осаулові Товкачу передав свою владу разом з твердим наказом прибути зараз же з усім полком, коли тільки він подасть із Січі якусь вість. Хоч він був і напідпитку і в голові ще бродив хміль, проте не забув нічого. Навіть наказав понапувати коней та завдати їм у ясла дорідної й кращої пшениці і прийшов зморений від своїх турбот.
— Ну, діти, тепер треба спати, а завтра будемо робити те, що бог дасть. Та не стели нам постелі! Нам постіль не потрібна. Ми будемо спати надворі.
Ніч ще тільки оповила небо, але Бульба завжди лягав рано. Він розлігся на килимі, накрився баранячим кожухом, бо повітря вночі
