Тарасові, ходячи поміж рядів, наливали з баклаг та барил. Але не велів Тарас пити, поки не дасть знаку, щоб випити їм усім разом. Видно було, що він хотів щось сказати. Знав Тарас, що хоч яке сильне само по собі старе добре вино і хоч як здатне воно зміцнити дух чоловіка, алеж коли до нього та долучиться ще слушне слово, то вдвоє міцніше буде сила і вина і духу.
— Я частую вас, пани браття! — так сказав Бульба: — не на честь того, що ви зробили мене своїм отаманом, хоч і яка велика ця честь, не на честь і прощання з нашими товаришами: ні, іншим часом годилося б те й друге; але не така тепер перед нами хвилина. Перед нами діла великого поту, великої козацької доблесті! Отже, випиймо, товариші, разом, випиймо поперед усього за святу православну віру, щоб прийшов, нарешті, такий час, щоб по всьому світу розійшлась і скрізь була б одна свята віра, і всі, скільки їх є бусурменів, усі б поробилися християнами! Та за одним уже разом випиймо і за Січ, щоб довго вона стояла на погибіль усьому бусурменству, щоб кожного року виходили з неї молодці, один одного луччі, один одного кращі. Та вже заразом
