стрілою на підпідьомкаючого коло самої дороги перепела, так Тарасів син Остап налетів раптом на хорунжого і враз накинув йому на шию мотуз. Почервоніло ще дужче червоне лице хорунжого, коли зашморгнула йому горло жорстока петля, схопився він був за пістоль, та в корчах зведена рука не могла спрямувати пострілу, і куля дарма полетіла в поле. Остап тут таки під його ж сідла відв'язав шовковий шнур, що возив з собою хорунжий, щоб в'язати полонених, і його ж шнуром зв'язав йому руки й ноги, причепив кінець мотуза до сідла і поволік його через поле, скликаючи головно всіх козаків Уманського куреня, щоб ішли віддати останню честь отаманові.
Як почули уманці, що курінного їх отамана Бородатого нема вже живого, покинули поле бою й прибігли прибрати його тіло, і тут же стали радитися, кого вибрати на курінного. Нарешті сказали: — Та нащо радитися: кращого не можна поставити на курінного, як Бульбенка Остапа: він, правда, наймолодший з усіх нас, але розум у нього як у старого чоловіка.
Остап, знявши шапку, подякував всім козакам-товаришам за честь і не став відмов-
