міли вагу козаків та вигоди від такого бойового, сторожового життя. Вони заохочували їх і влесливо потурали цьому нахилові. Під їх далекою владою гетьмани, обрані споміж самих же козаків, перетворили околиці й курені на полки та правильні округи. Це не було стройове зібране військо, його ніхто не міг би побачити; але в разі війни й загального руху, за вісім днів, не більше, кожен прибував на коні, при всій своїй зброї, мавши плати один тільки червінець від короля, і за два тижні набиралося таке військо, якого неспроможні були б набрати ніякі рекрутські набори. Кінчався похід, вояка йшов на луги й ниви, на Дніпрові перевози, рибалив, торгував, варив пиво і був вільний козак. Тогочасні іноземці справедливо дивувалися тоді з незвичайних здібностей його. Не було ремесла, якого б не знав козак: накурити горілки, злагодити воза, намолоти пороху, справити ковальську, слюсарську роботу, і, на додачу до того, гуляти напропале, — пити й бенкетувати, як тільки може один руський, — все це було йому до снаги. Козаків, опріч реєстрових[1],
- ↑ Реєстрові козаки — регулярне військо, заведене в списки (реєстри).
