нарешті, прочумавшись. Перед ним стояв єврей Янкель.
— Пане полковнику, пане полковнику! — говорив єврей і хапливим і переривчастим голосом, немов би хотів оповістити про діло не зовсім пусте: — я був у місті, пане полковнику!
Тарас глянув на єврея і здивувався тому, що той уже встиг побувати в місті. — Який же враг тебе заніс туди?
— Я зараз розкажу, — сказав Янкель: — тільки я почув на світанку галас, і козаки почали стріляти, ухопив я кафтан і, не надіваючи його, побіг туди бігом, дорогою вже надів його у рукави, бо хотів швидше довідатись, чого галас, чому козаки на самому світанку стали стріляти. Я взяв і прибіг аж до міської брами якраз тоді, коли останнє військо входило до міста. Дивлюся, попереду пан хорунжий Галяндовіч. Він чоловік мені знайомий: ще з позаторік заборгував сто червінців; я за ним, начебто, щоб виправити з нього борг, і ввійшов разом з ними до міста.
— Як же ти: увійшов до міста та ще й борг хотів виправити! — сказав Бульба: — і не звелів він тебе тут таки повісити, як собаку?
