більш приступний Андрієві, ніж усі речі. Його душі враз стало легко; здавалося, все розв'язалось у нього. Все, що доти здержувалося якоюсь важкою уздою, тепер відчуло себе на свободі, на волі, і вже хотіло вилитися невтримними потоками слів. Аж раптом красуня, обернувшись до татарки, турботно спитала: — А мати? ти однесла їй?
— Вона спить.
— А батькові?
— Однесла; він сказав, що прийде сам дякувати рицареві.
Вона взяла хліб і піднесла його до рота. Андрій приник духом і тільки дивився, як вона ламала його блискучими пальцями своїми і їла; і раптом згадав про божевільного від голоду, який сконав перед очима його, ковтнувши шматок хліба. Він зблід і, схопивши її за руку, закричав: — Годі! Не їж більше! Ти так довго не їла, тобі хліб буде тепер як отрута. — І вона опустила тут же свою руку; поклала хліб на блюдо і, як покірна дитина, дивилася йому в вічі. І нехай би виявило чиєнебудь слово… та не гідні виявити ні різець, ні пензель, ні високомогутнє слово того, що бачиться іноді в очах дівчини, а ні того зворушливого почуття, яким охоп-
