чоловік, — і я зроблю, я погублю себе задля тебе, кленусь хрестом святим, менї так солодко… але нї! не сила сказати сього. У мене три хутори, половина батьківських табунів моя, все, що принесла батькови моя мати, що навіть переховує від нього — все моє. У нїкого з наших козаків немає такої зброї, як у мене: за один держак моєї шаблї дають менї найкрасший табун і три тисячі овець. І всього того я зречу ся, кину, спалю, затоплю, як тільки ти скажеш одно слово, або тільки ворухнеш своєю тонкою чорною бровою! Але я знаю, що, може, верзу дурницї, і не до речі все те, не менї, вихованому в бурсї і на Запорожі, говорити так, як звичайно говорять там, де бувають королї, князї і все, що є найлїпшого між вельможним лицарством. Я бачу, що ти инше сотворінє боже, як ми всї, і далеко до тебе всїм боярським жінкам та їх дочкам-дївчатам. Ми не достойні бути твоїми рабами; тільки небесні ангели можуть послугувати тобі.
З усе більшаючим здивованєм, вся немов ставши слухом, щоб не пропустити анї одного слова, слухала вона щирої, сердечної мови, в якій, мов у зеркалї, проявляла ся молода, повна сили душа. І кожде просте слово його мови, що виходило прямо з дна його серця, дихало силою. Вона подала вперед своє прегарне обличє, відкинула далеко назад до-
