за те, що зварили на один раз усю гречану муку на саламаху, тогдї як її вистачило б на три днї. Зовсїм певний, що він найде доволї саламахи в казанах, він витяг батьківський походний казанець і пішов з ним до кашовара свого куреня, що спав коло двох десятивідерних казанів, під якими ще тлїв ся попіл. Глянувши в казани, він зачудував ся: вони оба були порожні. Треба було мати нелюдські сили, щоб усе те поїсти, тим паче, що в їх куренї було менше людий, як у других. Він заглянув у казани других куренїв, — не було нїчого. Мимоволї прийшла йому на голову приповідка: ”Запорожцї, як дїти; коли мало — з'їдять, коли богато — теж нїчого не лишать“. Що робити? Був одначе десь, мабуть на возі батькового полку, мішок з білим хлїбом, що найшли, пограбувавши монастирську пекарню. Він пішов прямо до батькового воза, але мішка вже на возі не було: Остап поклав його собі під голову й простягнувшись на землї, храпів на все поле. Андрій ухопив мішок одною рукою й сіпнув його так, що Остапова голова впала на землю, і він сам схопив ся з просоння, та сидячи з заплющеними очима, закричав, що було сили:
— Держіть, держіть проклятого Ляха, та ловіть коня, коня ловіть!
— Мовчи, бо вбю! — крикнув з ляку Андрій і замахнувсь на нього з мішком.
