Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/72

Ця сторінка вичитана

заків набрало ся більш як чотири тисячі. Було між ними чимало й добровольцїв, що самі підняли ся, своєю волею, без нїякого примусу, скоро тільки почули, в чім дїло. Осаули привезли синам Тараса благословеннє від старенької матері й образки з кипарису від межигорського Спаса. Повбирали на себе святі образки оба брати й задумались поневолї, згадавши свою стару матїр. Що пророкує їм її благословленє? Чи побіду над ворогом і веселий поворот з добичю і славою, на вічний спомин в піснях бандуристів, чи може?… Але невідома будучина і стоїть вона перед чоловіком, немов осїнний туман, що підняв ся з болота; мов подуріле лїтає в нїм птаство то вгору, то вниз, черкаючи крильми, не пізнаючи одно одного: голубка не бачить шулїки, шулїка не бачить голубки, й нїхто не знає, як за далеко летить він від своєї погибелї…

Остап швидко взяв ся до свого дїла й давно пішов до куреня, але Андрій, сам не знаючи чого, почував якусь нудьгу на серцї. Вже козаки повечеряли. Вечір давно погас і липнева чудова ніч обгорнула повітрє; але він не йшов до куреня й не лягав спати, а дивив ся, мов зачарований, на всю картину, що розложила ся перед ним. Небо було засїяне безлїчю зірок, що мигтїли тонким і гострим світлом. По полю далеко й широко були розложені вози з висячими мазницями, облити-