його тїло, а його лицарська відвага нагадувала відвагу льва.
— О, з сього буде згодом добрий полковник! — казав старий Тарас. — Ей — ей, буде добрий полковник, та ще такий, що й батька за пояс заткне!
Андрій весь поринув у чарівну музику куль і шабель. Він не знав, що то значить обдумати або розрахувати чи заздалегідь зміряти свої й чужі сили. Він почував у битві якусь божевільну роскіш і чар: йому здавали ся бенкетом ті хвилї, коли в чоловіка розпалить ся голова, коли в очах усе мигтитиь і мутить ся, — летять голови, з гуком падуть на землю конї, а він мчить ся, немов пяний, серед свисту куль і блискавок шабель, рубає, кого попаде, і не чує чужих ударів на собі. Нераз батько дивував ся Андрієви, бачучи, як він, тільки під впливом запалу, кидав ся на таке, на що-б нїколи не зважив ся спокійний і розважний козак, і тим скаженим напором робив чуда, яким дивувались і старі, досвідчені в боях козарлюги. Дивував ся старий Тарас і мовив:
— І се добрий вояка, враг би його не взяв! Не те, що Остап, а все-ж добрий, добрий вояка!
Військо порішило йти прямо на місто Дубно, де як ходила чутка, було чимало скарбу й богатих міщан. За півтора днїв похід від-
