жари обхоплювавли села; товар і конї, що не гнали за війском, вбивали на місцї. Здавало ся, що вони більш бенкетують, як роблять похід. Тепер волосє вставало-б дубом від тих страшенних звірств на пів дикого віку, що рознесли всюди Запорожцї. Побиті дїти, обрізані груди у жінок, здерта шкіра по колїна в тих, що пускали на волю; одним словом, дорогою цїною козаки платили своїм ворогам. Прелат одного монастиря почувши, що козаки наближають ся, післав від себе двох черцїв сказати, що вони не так ведуть себе, як слїд; що між Запорожцями й королївським правительством є згода; що вони нехтують свій бовязок супроти короля, а через те й усяке народнє право.
— Скажи біскупови від мене й від усїх Запорожцїв, — відповів кошовий, — нехай він не боїть ся; се козаки тільки ще запалюють і закурюють свої люльки.
І швидко величавий монастирь обгорнув всеруйнуючий вогонь, і величезні ґотицькі вікна його суворо дивили ся крізь червоні язики вогню, що розхиляли ся. Юрби черцїв, Жидів, жінок раптом залюднювали ті міста, де була яканебудь надїя на залогу або міське рушеннє. Пізна поміч, що вислало правителько, складала ся з невеликих полків, які або не могли найти Запорожцїв або при першій стрічі завертали і тїкали скільки сили було
