перед кажу: як хто в походї упєть ся, то нїякого суду над ним не буде: як собаку звелю првязати до мажі, хто-б він не був, хочби найхоробрійший козак в усїм війску; як собаку звелю застрілити на місцї й кинути без похорону на жир птахам, бо пяниця в походї не варт християнського похорону. Молодї, слухайтесь у всьому старших! Коли кого черкне куля або дряпне шабля по голові чи денебудь инде, ви не дуже зважайте на такі дрібницї: розмішайте набій пороху в чарцї сивухи, випийте душком, і все минеть ся — навіть пропасницї не буде; а на рану, коли не дуже велика, прикладайте тільки землї, замісивши її слиною на долонї, в ту мить рана присхне. Нуте-ж за дїло, хлопцї, та не поспішайтесь, повагом беріть до дїла!
Так промовив кошовий, і як тільки він скінчив, усї козаки негайно взялись до роботи. Вся Сїч протверезилась, і нїгде не можна було найти хоч одного пяного, наче-б їх нїколи й не було між козаками… Одні обтягали обводи колїс і переміняли оси у мажах: другі зносили на вози мішки з харчем, на инші накладали зброю; треті приганяли коний і волів. З усїх боків, чув ся тупіт коний, пробна стрільба з рушниць, бряжчали шаблї, ревіли воли, скрипіли мажі, гомонїли і кричали погоничі. І незабаром далеко-далеко ростягнув ся козацкьий табор на все поле. Довго
