ти пожар по селах і збіжах, розголосити про себе славу. Хто жив, підперезувавсь і узброювавсь. Кошовий виріс на цїлий аршин. То вже не був той, що робив, що свавольне козацтво задумало; то був необмежений повелїтель, то був деспот, що вмів тільки приказувати. Всї самовільні і гулящі лицарі смирно стояли в рядах, з пошаною похиливши голови, і не сміючи підняти очий, коли кошовий роздавав накази; роздавав він потихо, без крику і поспіху, з перестанками, як старий, бувалий козак, що не вперве виконує розумно задумане дїло.
— Обдивіть ся, всї обдивіть ся гарненько! — промовляв він. — Поправте мажі, випробуйте зброю. Одежі богато з собою не беріть: по сорочцї та по двоє штанів на козака, та по горшку саламахи й товченого проса — більше щоб не було в нїкого! Про запас буде на мажах усього, що треба. По парі коний аби було в кождого козака. Та возміть двіста пар волів, бо на перевозах та в болотах вони потрібні. Та лад додержуйте, панове, більш усього. Я знаю, між вами є й такі, що аби Бог післав яку здобич, беруть ся драти на онучі і китайку і дорогі оксамити. Киньте ту чортову звичку, геть усяке дрантя, беріть тільки зброю, як попадеть ся добра, та червінцї або срібло, бо вони лекші для схову і придадуть ся при кождій нагодї. Та ось вам, панове, на-
