ному краєви нї христіянству не було з нього нїякого пожитку? Так нащо-ж ми живемо, на якого чорта ми живемо? — Розтолкуй менї се! Ти — чоловік розумний, тебеж не даром за кошового вибрали: розтолкуй менї, нащо ми живемо?
Кошовий не відповів на се питаннє. То був упертий козак. Він трохи помовчав і згодом сказав:
— А війни однако не буде.
— Так не буде війни? — запитав знову Тарас.
— Нї.
— Значить, і думку треба кинути?
— І думку кинути.
— Стрівай-же, чортова голово, — промовив Бульба до себе, — ти ще мене попамятаєш! — і тут же поклав ся дозволити кошовому.
Змовившись з одним-другим, справив їм бенкет, і підхмелені козаки повалили просто на майдан, де стояли привязані до стовпа литаври, в які били, скликаючи раду. Не нанайшовши паличок, що були сховані у довбуша, вони вхопили в руки полїно й почали бити в литаври. На сей гук прибіг перший довбуш, високий на зріст чоловік з одним тільки оком, той то страшенно заспаним.
— Хто тут сміє бити в лїтвари? — крикнув він.
