лись, підняли нагайки, свиснули, і татарські конї їх, відбивишсь від землї, простягнули ся в повітрі, як змиї, перелетїли через пропасть і шобовснули в Днїстер. Тільки два не доскочили до ріки, впали з високости на каміннє і пропали там на віки з кіньми, навіть не крикнувши. А козаки вже плили з кіньми по ріцї й відвязували човни. Зупинились Ляхи над пропастю, дивуючись нечуваному козацькому дїлу і думали: скакати їм, чи нї? Один молодий полковник, сміливий, горячої крови, рідний брат гарної Ляшки, що причарувала бідного Андрія, довго не думаючи, кинув ся з конем за козаками. Перевернув ся три рази в повітрі з конем своїм і прямо гримнув ся на острі скелї. На шматки розірвало його гостре каміннє, і пропав він у пропасти, мозком змішаним з кровю обризкав корчі, що росли по нерівних стїнах безоднї
Коли прочуняв ся Тарас Бульба від удару і глянув на Днїстер, козаки вже були на човнах і гребли веслами; кулї сипались на них зверхи, але не досягали. І засяли радістю очі в старого отамана.
— Прощайте, товариші! — гукнув він до них зверхи, — згадуйте мене і на ту весну прибувайте сюди знову та гарненько погуляйте! А що, взяли, чортові Ляхи? Думаєте, є щонебудь на світї, чого б злякав ся козак?
