Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/194

Ця сторінка вичитана

крицї, переломив її на двоє, як тріску, і кинувши далеко від себе оба кінцї, промовив:

— Прощайте ж! Як двом кінцям сеї шаблї не злучити ся в одно й не скласти цїлу шаблю, так і нам, товариші, не бачитись більше на сїм світї. Тільки памятайте моє остатнє слово (тут голос його піднявсь до надзвичайної сили і сум обгорнув усїх від його пророчих слів): перед смертною годиною своєю ви згадаєте мене! Думаєте, купили спокій і згоду; думаєте, станете панувати? Будете панувати, але иншим пануваннєм: здеруть з голови твоєї, гетьмане, шкіру, набють її гречаною половою й довго показувати муть по всїх ярмарках! Не вратуєте й ви, панове, своїх голов! Загинете в гнилих льохах, замуровані в камяні стїни, коли вас, як баранів, не зварять у казанах живими!

— А ви, хлопцї! — промовив він, звертаючись до своїх  — хто з вас хоче вмерти своєю смертю, не по бабячому, у запічку лежачи, або по пяному під тином біля шинку, як те стерво, а чесною козацькою смертю, усї на одній постелї, як молодий з молодою? Чи може хочете вернутись до дому та поробитись недовірками та возити на своїх спинах польських ксьондзів?

— За тобою, пане полковнику, за тобою! — гукнули всї, що були в Тарасовім полку, і до них перейшло чимало инших.