Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/191

за все, що накипіло з давних давен на душі і розпалювало сувору ненависть козацьку. Молодий, але сильний духом гетьман Остряниця став на чолї всеї безчисленної козацької сили. Разом з ним був старий, бувалий товариш його й порадник Гуня. Вісїм полковників вели дванайцятьтисячні полки. Два ґенеральні осаули і ґенеральний бунчучний їхали за гетьманом. Ґенеральний хорунжий орудував головною хоругвою; багато инших хоругов маяло в далинї; бунчукові товариші несли бунчуки. Багато було ще всякої військової старшини: обозних, військових товаришів, полкових писарів, а з ними пішого й кінного війська; майже стільки, скільки було реєстрових козаків, набрало ся й добровольцїв. З усїх усюдів піднялось козацтво: від Чигирина, від Переяслава, від Батурина, від Глухова, з низу Днїпра і з усїх його верхів і островів. Безлїч коний та безконечна валка возів тягнула ся полями. І поміж тими козаками, поміж усїма полками найчільнїйший був один полк і полковником йому був Тарас Бульба. Все давало йому перевагу над иншими: і старі лїта, і бувалість, і вміннє кермувати своїм військом, і надзвичайна ненависть до ворога. Навіть самим козакам здавалась уже надто великою його безпощадна лютість і жостокість. Тільки вогонь та шибеницю призначала його