не лаятись! Ой веймір, яке щастє посилає Бог людям! Сотня червінцїв за те тільки що нас прогнав! А наш брат: йому й пейси обірвуть і з морди зроблять таке, що й дивитись бридко, і нїхто не дасть сто червінцїв. Ох, Боже мій! Боже мій!
Але ся невдача більший вплив мала на Бульбу; вона світила ся пожираючим вогнем у його очах.
— Ходїм! - промовив він нараз, немов стрепенувшись. — Ходїм на майдан. Я хочу побачити, як будуть його мучити.
— Ой пане! Нащо йти? Ми-ж уже тим не поможем.
— Ходїм! — уперто промовив Бульба і Жид, як нянька, зітхаючи поплїв ся слїдом за ним.
Майдан, де мала відбути ся кара, не тяжко було найти: народ сунув туди з усїх кінцїв. В той дикий вік се було одно з найцїкавійших видовищ не тільки для чернї, але й висших кругів. Багато старих побожних жінок, сила молодих боязких панночок, пань, яким потім цїлу ніч ввижались кріваві трупи, які кричали з просоння так, як тільки може крикнути пяний гусарин, не пропускали нагоди подивти ся ще раз. „Ах, які муки!” кричало багато з них в гістеричній пропасницї, закриваючи очі й відвертаючись; і все таки стояли й дивили ся досить довгенько. Инший
