Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/182

Ця сторінка вичитана

— Гм… а я тільки гайдук! — промовив усач з повеселїлими очима.

— А я, їй Богу, думав, що то сам воєвода. Ай, ай, ай… — і Жид покрутив головою і розставив палцї. — Ай, який поважний вигляд! Їй Богу, полковник, зовсїм полковник! От тільки на один палець додати то вже й полковник!… Треба би пана посадити на коня, такого скорого, як муха, тай нехай муштрує полки!

Гайдук поправив нижнїй ряд вусів і очі його зовсїм розвеселились.

— Що за нарід — вояки! — промовляв далї Жид. — Ох, веймір, що за гарний нарід! Шнурочки, бляшечки… так від них блищить, як від сонця; а дївчатга, де тільки вздрять вояка… ай, ай… — і Жид знову покрутив головою.

Гайдук закрутив рукою верхні вуса й пропустив крізь зуби щось подібне до іржання коняки.

— Прошу пана зробити послугу  — промовив Жид. — Ось князь приїхав з чужого краю, хоче подивитись на козаків. Він ще зроду не бачив, що то за люди, ті козаки.

Поява чужоземних ґрафів і баронів була в Польщі не новина; воші часто приїздили тільки з одної цїкавости, подивити ся на той майже півазиятський куток Европи: бо Московщину й Україну вони мали вже за Азию.