дий Жид з веснівками, витягнув тонкий сїнник, накритий якоюсь рогожею, і постелив на лаві для Бульби. Янкіль ляг на підлозї, постеливши другий такий самий сїнник. Рудий Жид випив невеличку чарку якоїсь настойки, скинув кафтан і зробившись у своїх панчохах і патинках трохи подібним до курятка, пішов з своєю Жидівкою в щось таке, що подобало на шафу. Двоє Жиденят, як дві маленькі хатні собачки, лягло на підлозї біля шафи. Але Тарас не спав; він сидїв нерухомо і легко тарабанив палцями по столї; він держав у зубах люльку і пускав дим, від якого Жид з просоня чхав і закутував у простирало ніс. Тільки почало сиріти на дворі, він уже штохнув ногою Янкіля.
— Вставай, Жиде, і давай свою ґрафську одежу.
За хвилину одяг ся він; почорнив вуса, брови, надїв на тїмя малеьнку темну шапочку — і нїхто з найблизших козаків не пізнав би його. На погляд здавалось йому не більш як трийцять пять лїт. Здоровий румянець грав на його щоках, і навіть шрами додавали йому більшої поваги. Одежа, вбрана золотом, дуже була йому до лиця.
Вулицї ще спали. Нї одна крамарська душа ще не показувалась на містї з кошиком у руках. Бульба і Янкіль підійшли до будинку, що був подібний до сидячої чаплї. То був
