Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/176

Ця сторінка вичитана

на.

— А Мардохай, Мардохай! — закричали всї Жиди в один голос.

Худий Жид, трохи низший від Янкіля, але дужче вкритий зморшками, з товстезною верхньою губою, підійшов до нетерпеливого гуртку, і всї Жиди на перебій почали росказувати йому щось, а Мардохай кілька раз поглядїв на маленьке віконечко, і Тарас догадав ся, що розмова ішла про нього. Мардохай махав руками, слухав, перебивав мову, часто плював на бік і, задираючи поли кафтана, засовував у кишенї руку й виймав з відтїля якісь брязкала, показуючи всїм препогані свої штани. Нарештї всї Жиди підняли такий крик, що Жид, який стояв на сторожі, мусїв, дати знак, щоб замовкли, і Тарас почав уже боятись, чи безпечно тут йому, але нагадав, що жиди не можуть инакше розмовляти, тільки на вулицї, і що їхнього шварготання сам чорт не розбере, і заспокоїв ся.

Через дві хвилини Жиди всї разом увійшли до нього в комнату. Мардохай приближив ся до Тараса, поплескав його рукою по плечах і промовив:

— Коли ми та Бог захочемо зробити, то вже буде так, як треба.

Тарас подивив ся на того Соломона, якого ще не було на світї, і якась надїя заблимала в нього в душі. Справдї, вигляд його міг