Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/174

Ця сторінка вичитана

Жид, зупинив ся і теж пристав до розмови і коли Бульба викарабкав ся на рештї зпід цегли, він побачив трьох Жидів, що шварготїли дуже палко.

Янкіль звернув ся до нього й сказав, що все буде зроблено, що його Остап сидить у місцевій вязницї і хоч тяжко буде перемовити сторожу, одначе він надїєть ся, що зробить так, щоб вони побачились.

Бульба війшов з трьома Жидами в комнату.

Жиди почали знову шварготїти між собою своєю незрозумілою мовою. Тарас поглядав на кождого з них. Щось, здавало ся, глибоко потрясло його: на грубім і байдужнім обличі його загорів ся могутнїй вогонь надїї, — тої надїї, що загляне иногдї до чоловіка і в остатнї хвилини розпуки; старе серце його почало бити ся дужче, немов би в юнака.

— Слухайте, Жиди! — промовив він і в голосї його почув ся наче захват: — ви все на світї зможете зробити, викопаєте зо дна моря; і пословиця така давно вже зложила ся, що Жид сам себе вкраде, коли захоче вкрасти. Виратуйте менї мого Остапа! Дайте йому змогу втекти з диявольских рук. От я сьому чоловікови обіцяв двайцять тисяч червінцїв, — я додам ще двайцять. Всї, які у мене є, дорогі кубки й закопане в землї золото, хату й остатню одежу продам і зроблю з вами умову на