Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/173

лась Болотною або Жидівською, бо тут справдї жили Жиди майже з усеї Варшави. Ся вулиця була дуже подібна до виверної утроби заднього двора. Сонце, здавалось, не заглядало сюди нїколи. Зовсїм почорнїлі деревяні хатки, з силою протягнулих з вікон жердок, робили темряву ще більшою. Денеде червонїла між ними цегляна стїнка, але й вона в богатьох місцях вже зовсїм почорнїла. Иногдї тільки вгорі витинкуваний кусок стїни, обхоплений сонцем, блищав нестерпною для очий білизною. Тут усе наче б хто позбирав неподібне одно на друге: ринви, лахміттє, лупина, викинуті клепки з розбитого шафлика. Всякий, хто тільки мав що непотрібне, викидав те на вулицю і робив прохожим втїху задоволити всї свої почуття сею поганю. Їздець сидячи на конї, трохи-трохи не досягав рукою жердок, перекинутих через вулицю з одної хати на другу, на яких висїли жидівські панчохи, коротенькі штанцї і копчена гуска. Иногдї доволї гарненьке личко Жидівки, вбране почорнїлими перлами, визирало з старого віконця. Купа Жиденят, заваляних, обідраних, з кучерявими головами, верещала й качала ся в болотї. Рудий Жид, з веснівками по всїм лицї, що через те було подібне до воробячого яйця, визирнув з вікна і зашварготїв до Янкіля на своїй жидівській мові, і Янкіль зараз же в'їхав у двір. Вулицею йшов другий