дий подумає, що в бочцї горівка?
— Ну, то най думає, що горівка.
— Як? Най думає, що горівка? — охнув Жид і вхопив себе обома руками за пейси, а потім підняв до гори обидві руки.
— Ну, чого-ж ти так остовпів?
— А пан хиба не знає, що Бог на те дав горівку, щоб усякий її пробував? Там усе ласуни, шляхтич буде бігти пять верств за бочкою, продовбає дїрочку й, побачивши, що не тече, подумає: „Жид не повезе порожньої бочки; мабуть тут щось не те! Схопити Жида, звязати Жида, забрати у Жида всї гроші, посадити в тюрму Жида!“ Бо все, що тільки є поганого, все звалюють на Жида; бо Жида всякий за собаку має; бо думають, що коли він Жид, то вже не чоловік!
— Ну, то покладь мене на віз з рибою!
— Не можна пане, їй Богу, не можна. По всїй Польщі люди голодні тепер, як собаки: і рибу роскрадуть і пана найдуть…
— То вези мене, хоч на чортї… тільки вези!
— Слухайте, слухайте, пане! — промови Жид, підсунувши рукави в гору й підійшовши до нього з розставленими руками. — Ось що ми зробимо. Тепер будують скрізь кріпости і замки, з Нїмеччини наїхали француські інжинєри, через те по дорогах везуть богато цегли й каміня. Пан най ляже на днї
