ла голова Жидівки в очіпку з потемнїлими перлами.
— Чоловік дома? — спитав Бульба, злїзаючи з коня і привязуючи поводи до зелїзного гака, що був біля самих дверий.
— Дома, — відповіла Жидівка і зараз же винесла корчик з пшеницею коневи й кухоль води лицареви.
— Де ж твій Жид?
— Він у другій комнатї, молить ся, — відповіла Жидівка, кланяючись і бажаючи ”на вдоровля“, коли Бульба піднїс до губ кухоль.
— Остань ся тут, нагодуй і напій мого коня, а я піду, поговорю з ним на одинцї. У мене є до нього дїло.
Сей Жид був відомий Янкіль. Він вже опинив ся тут і був орендарем і корчмарем; прибрав по трохи всїх околичних панів і шляхтичів у свої руки, висмоктував поволи всї гроші й дуже дав почути своє жидівське істнованє в сїм закутку. На три милї кругом не було нї одної доброї хати: все порозвалювалось і падало, все пороспивалось, остали самі злиднї та дрантє: немов після пожежі або чуми спустїв увесь край. І коли б ще років з десять пожив там Янкіль, то він мабуть спустошив би й цїле воєводство.
Тарас увійшов у комнату. Жид молив ся, накрившись доволї брудним богоміллєм, і по-
