віддиху день і ніч і привіз його непритомного в саму Запорожську Сїч. Там почав він лїчити його невтомимо травами й усякими лїками; найшов якусь знахарку-Жидівку, яка цїлий місяць поїла його всяким зїллєм і нарештї Тарасови стало лекше. Чи то лїки, чи його зелїзна сила взяла гору, досить, що через півтора місяця став Тарас на ноги; рани загоїлись і тільки шрами на тїлї показували, як глибоко колись був порубаний старий козак. А про те видко було, що він став похмурний і сумний. Три глибокі зморшки насунулись на його чоло і вже більше не сходили з нього. Оглянув ся він тепер кругом себе: все нове на Сїчі, всї старі товариші повмирали. Нї одного з тих, що стояли за правдиве дїло, за віру і братерство. І ті, що пішли з кошовим в погоню за Татарами, і тих уже не було давно: всї наложили головами, всї погинули, хто в кровавім бою поставив свою голову, хто від безвіддя і безхлїбя в кримськім степу серед солончаків, хто в неволї загинув, не витерпівши наруги; і самого старого кошового давно вже не уло на світї, і нїкого з колишнїх старих товаришів; і вже поросла травою колишня кипуча козацька сила. Чував він тільки, що бенкет був бучний: всю перебито посуду, нїгде не осталось вина нї краплини, рознесли гостї й челядь усї дорогі
Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/164
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/0f/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%91%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_%281918%29.djvu/page164-1024px-%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C._%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81_%D0%91%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_%281918%29.djvu.jpg)