не був, — аж бачить, біжить конем Голокопитенко:
— Біда, отамане, поміцнїла лядська сила, прибула підмога!
Не встиг промовити Голокопитенко, скаче Вовтузенко:
— Біда, отамане, свіжа прибуває сила!…
Не встиг промовити Вовтузенко, Писаренко біжить уже без коня:
— Де ти, батьку? Тебе шукають козаки! Вже вбито курінного отамана Невеличкого, вбито Задорожнього, вбито Черевиченка; але стоять козаки, не хочуть умирати, не побачивши тебе; хочуть, щоб хоч глянув ти на них; перед смертю“.
— На коня, Остапе! — гукнув Тарас, поспішаючи, щоб застати ще козаків, щоб подивити ся ще на них та щоб вони подивились перед смертю на свого отамана. Але ще не виїхали вони з лїса, як уже ворожа сила окружила з усїх боків лїс і скрізь між деревами появились їздцї з шаблями і списами.
— Остапе!… Остапе, не піддавай ся!… — гукав Тарас, а сам вихопив шаблю й почав рубати перших, що попались. А на Остапа вже наскочило разом шестеро; та не в добрий час, видко, наскочило: з одного покотилась голова, другий перевернув ся, відступивши; третьому списа проломила ребро; четвертий був відважнїйший, ухилив голову від ку-
