бік і в другий. Не витерпів Тарас і закричав:
— Як?… своїх?… своїх, чортів сину, бєш?…
Але Андрій не бачив, хто був перед ним, свої чи инші якінебудь; нїчого не бачив він. Кучері, кучері він бачив, довгі-довгі кучері і подібні білому лебедю груди, і снїжну шию, і плечі, і все, що сотворено задля божевільних поцїлунків.
— Гей, хлопята! Заманїть менї його к лїсу, заманїть менї тільки його! — гукав Тарас.
І вискочило в ту мить трийцять наймоторнїйших козаків, щоб заманити його. І поправивши на собі високі шапки, вони пустились навперейми гусарам. Ударили з боку переднїх, збили їх і вдрізали від задних, дали по гостинцю тому й другому, а Голокопитенко дістав шаблею по спинї Андрія, і в ту мить пустились утїкати, скільки було козацької сили. Як скипів Анрій! Як збунтувалась у всїх жилах молода кров! Ударив він острими острогами коня й увесь дух полетїв за козаками, це оглядаючись і не бачучи, що позаду нього тільки двайцять чоловіка поспішало за ним; а козаки летїли, скільки сили, на конях і прямо повернули до лїса. Розігнав ся на конї Андрій і вже трохи трохи не настиг Голокопитенка, коли враз чиясь дужа рука вхопила за поводи його коня. Оглянув ся Андрій: перед ним Тарас! Затремтїв він усїм тїлом і раптом
