Оглянулись козаки, а вже таки з боку козак Метелиця частує Ляхів, глушить то того, то другого; а з другого боку напирає з своїми отаман Невеличкий; а біля маж перевертає ворога і бє Закрутигуба; а біля дальших маж третїй Писаренко розігнав цїлу ватагу; а там далї схопились і бють ся вже на самих мажах.
— А що пани, — перекликнув ся отаман Тарас, виїхавши попереду всїх, — є ще порох у порохівницях? Міцна ще козацька сила? Ще не гнуть ся козаки?
— Є ще, батьку, порох у порохівницях, ще міцна козацька сила, ще не гнуть ся козаки!
А вже упав з воза Бовдюг. Прямо під саме серце влучила його куля; але зібрав старий усї свої сили і промовив:
— Не жаль менї прощати ся з світом. Дай Боже всякому таку смерть! Нехай же пишаєть ся славою во віки наша земля!
І полинула до неба Бовдюгова душа, щоб розказати там старим товаришам, які давно відійшли на той світ, як уміють битись на Вкраїнї й як уміють умирати за святу віру.
Курінний отаман Балабан, швидко теж повалив ся на землю. Дістались йому три смертельні рани від списи, від кулї й від тяжкого меча. А був він один з найхоробрійших козаків; багато разів водив він під своїм отамануваннєм козаків на море, але найславнїйший
