грудинки погнулись у обох. Розрубав на нїм вражий Лях зелїзну сорочку й засягнув вістрєм самого тїла; зачервонїла козацька сорочка. Але не позважав на те Шило й замахнув ся всею жилавою рукою (тяжка була козацька рука!) і гримнув його по голові. Розлетїлась мідяна шапка, захитав ся Лях і впав на землю, а Шило зачав рубати й хрестити заголомшеного. Не добивай, козаче, ворога, красше повернись назад! Не повернув ся козак назад і тут таки один з челядників убитого загнав йому ножа в шию. Повернув ся тогдї Шило і вже засягнув би був смільчака, але він пропав у пороховім димі. З усїх боків піднялась тріскотня з самопалів. Похитнув ся Шило і почув, що рана була смертельна. Упав він, ухопившись рукою за свою рану і промовив, звертаючись до товаришів:
— Прощайте, пани, брати, товариші! Нехай же стоїть на вічні роки православна земля наша і най буде вічна їй слава!
І заплющив слабі очі, й полинула козацька душа з суворого тїла. А там уже виїздив Задорожний з своїми, ломив ворожі ряди Вертихвіст і виступав Балабан.
— А що, пани, — спитав Тарас, перекликнувшись з курінними — чи є ще порох у порохівницях? Не ослабла ще козацька сила? Ще не гнуть ся козаки?
— Є ще, батьку, порох у порохівницях,
