ми; і пани, взявшись за під боки, виїздили окружені безчисленною силою челяди. Товстий полковник давав накази. І почали вони наступати тїсно на козацький табор, похваляючись, прицїлюючись рушницями, блискаючи очима й вилискуючими мідяною зброєю. Як тільки побачили козаки, що вже підійцли вони на постріл з рушницї, всї разом загреміли вони з семи'пядних пищалїв своїх, і не зупиняючись все стріляли з пищалїв. Далеко залунала тріскотня по полях і нивах, зливаючись у невгомонний гук; димом затяглось усе поле, а Запорожцї стріляли, не переводячи духу; задні тільки набивали та передавали переднїм, дивуючи ворога, який нїяк не міг зрозуміти, як се стріляють козаки, не набиваючи рушниць. Вже не видко було за густим димом, що обняв обидва війська, не видко було, як то одного, то другого не ставало в рядах; але почули Ляхи, що густо лїтають кулї, що не переливки; і коли відступили назад, щоб вийти з диму й обдивити ся, то багатьох не дочислились у своїх рядах; а в козаків може другого-третого вбито на сотню. І все, не з'упинялись, стріляли з пищалїв козаки, не даючи нї хвилинки відпочинку. Сам чужоземний інжинїр здивував ся такій нїколи ним не виданій тактицї, промовивши тут таки при всїх:
— От браві молодцї Запорожцї! Отак
