ди, і як сум, що не личив хороброму лицарсству, став тихо обгортати козацькі голови; але він мовчав, бажаючи, щоб пройшов жаль, який викликало в їх душі розстаннє з товаришами. А тимчасом готував ся враз і нечайно розбурхати їх усїх, гукнувши по козацьки, щоб знову ще з більшою силою, як передше, вернулась до кождого в душу бадьорість, — до чого здатна тільки одна славянська натура, широка й могутня натура, перед иншими — як те море перед мілкими ріками: коли час бурливий, воно реве і гремить, піднимаючи горами хвилї, яких не підняти безсилим рікам; колиж вітру нема і тихо, воно яснїйше всїх рік розстиляє свою безмежну, як скло блискучу поверхню, вічний чар очами.
І звелїв Тарас розвантажити своїм слугам один з возів, що стояв осторонь. Більший і міцнїйций за всїх був він у козацькім таборі; подвійною, міцною шиною були обтягнуті його дебелї колеса; важко був він навантажений, вкритий попонами, грубими воловими шкірами і обвязаний туго смоленими шнурами. На сїм возі були самі боклаги й барила старого доброго вина, що довго лежало в пивницях у Тараса. Взяв він його про запас на той торжественний час, щоб, коли лучить ся велика хвилина і таке дїло, достойне передачі нащадкам, щоб кождому козакови дісталось випити заповідного вина, щоб у велич-
