одного прощались, знаючи, що багато працї буде і тим і другим; але порішили зараз не виступати, а підождати темної ночі, щоб ворог не побачив, що зменшилось сили в козацькім війську. Потім усї пішли по курінях обідати.
По обідї всї, перед ким стелилась дорога, лягли відпочивати і спали міцним та довгим сном, немов прочуваючи, що може се в остатнє доводить ся їм заснути на такій волї. Спали до самого заходу сонця, а як сонце зайшло і на дворі трохи потемнїло, почали мазати вози. Приладивши, пустили наперед вози, а самі пошапкувались ще раз з товаришами, тихо пішли слїдом за возами; кінниця чинно, без погуку і посвисту на коний, злегка рушила слїдом за пішими, і швидко всї пропали в темнотї. Тілько иногдї доносив ся тупіт коний та скрип колїс, які ще не виїздились або були не добре намазані через нічну темряву.
Довго ще ті товариші, що оставались, махали їм здалека руками, хоч нїчого не було видко. А як вернулись та стали на свої місця, та побачили при ясних зорях, що половини маж уже не було на місцї, що багатьох-багатьох товаришів не має, — невесело зробилось у кождого на серцї, і всї задумались поневолї, понуривши в землю свої гулящі голови.
Тарас бачив, як засумували козацькі ря-
