віру Христову. Старий козак Бовдюг захотїв теж остатись, промовивши:
— Тепер вже не ті мої лїта, щоб ганятись за Татарами, а тут є місце, щоб лягти доброю козацькою смертю. Давно вже просив я у Бога, щоб коли прийдеть ся кінчати життє, то щоб кінчати його на війнї за святе христіянське дїло. Так воно й стало ся. Красшої смерти вже не буде в другім місцї для старого козака.
Коли роздїлились усї й стали по обидва боки в два ряди курінями, кошовий пройшов поміж рядами і спитав:
— А що, пани брати, довольні одні другими?
— Всї довольні, батьку! відповіли козаки.
— Ну, то розцїлюйтесь і розпрощайтесь один з одним, бо, Бог зна, чи доведеть ся нам на сїм світї ще бачитись. Слухайте свого отамана та робіть те, що самі знаєте: бо самі знаєте, що велить козацька часть.
І всї козаки, скільки їх було, розцїлювались між собою. Перші почали отамани й, розправивши рукою сиві вуса свої, поцїлювались навхрест, а потім взялись за руки й міцно стискали їх, немов хотїли один у другого спитати: „Що пане брате, чи побачим ся чи не побачим ся?“ Але не спитались, замовкли й задумались обидві сиві голови. А козаки всї до
