Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/132

ка, Микола Густий, Задорожний, Метелиця, Іван Закрутигуба, Мосїй Шило, Дегтяренко, Сидоренко, Писаренко, потім другий Писаренко, потім ще один Писаренко і багато инших добрих козаків. Всї були бувальцї: ходили по анатольских берегах, по кримських солончаках і степах, по всїх річках великих і малих, що вливались у Днїпро, по всїх днїпровських островах; бували в молдавських, волоських, в турецьких землях; з'їздили все Чорне море двостеренними козацькими чайками; нападали по пів сотнї човнів уряд на богаті і величезні кораблї, потопили чимало турецьких ґалєр і богата-богато вистріляли пороху на своїм віку. Нераз драли на онучі дорогі паволоки й оксаміти, нераз череси набивали чистими цехинами. А скільки кождий з них пропив і прогуляв добра, що другому б стало на весь вік, тому й лїку не було. Все пустили по козацьки, частуючи весь мир і наймаючи музик, щоб веселило ся все, що живе на світї. Ще й тепер рідко в кого не було закопаного добра: срібних кухлїв, ковшів і наручників, під очеретами на днїпрових островах, щоб не найшов Татарин, колиб ненадїйно удалось йому напасти на Сїч. Але не легко було б Татаринови найти заховане, бо вже й сам хазяїн почав забувати, де закопав його. Такі то були козаки, що захотїли остатись, щоб віддячити Ляхам за вірних товаришів і