дїла, нехай остають ся. Кошовий повинен піти з одною половиною за Татарами, а друга половина нехай вибере собі наказного отамана. А наказним отаманом, коли хочете послухати старої голови, повинен бути не хто инший як Тарас Бульба. В нас нема нїкого, щоб був рівний йому в лицарстві.
Так промовив Бовдюг і замовк. І зрадїли козаки, що напутив їх старий на розум. Всї почали кидати шапки в гору й загукали:
— Спасибі тобі, батьку! Мовчав, мовчав, довго мовчав, та ось, нарештї й промовив. Не даром казав, як збирались у похід, що станеш козакам у пригодї — так воно й сталось.
— Що, згодні ви на те? — спитав кошовий.
— Всї згодні! — загукали козаки.
— Значить, радї кінець?
— Кінець радї! — гукали козаки.
— Слухайте ж тепер військового наказу, дїти! — промовив кошовий, виступаючи вперед і надїв шапку, — а всї Запорожцї, скільки їх було, здіймили свої шапки й стояли з непокритими головами, потупивши очі в землю, як то бувало все між козаками, коли мав промовляти старшина. — Тепер роздїляйтесь, пани брати! Хто хоче йти, ставай праворуч, хто оставати-меть ся, ставай лїворуч! Куди більша частина куріня перейде, туди й
