носогрійцї, якої не випускав з рота, і довго сидїв по тім, приплющивши очі, так що не знали козаки, чи все ще слухав. На всї походи оставав ся дома на Сїчі, а сей раз розібрало старого. Він махнув рукою по козацки і промовив: „Ет, куди не йшло! Піду й я: може чим небудь стану в пригодї козакам!“ Усї козаки прититхли, коли він вийшов перед раду, бо давно не чули від нього нїякого слова. Всїм хотїлось знати, що скаже Бовдюг.
— Прийшла черга й менї промовити слово, пани брати! — так почав він. — Послухайте, дїти, старого. Мудро сказав кошовий; бо як голова козацького війська, повинен оберігати його і дбати про військовий скарб, — мудрійше нїчого він не міг сказати. Ось що! Се нехай буде перша моя річ. А тепер послухайте, що скаже моя друга річ: велику правду сказав і полковник Тарас, дай Боже йому віку довгого і щоб таких полковників було у нас більше на Українї! Перша повинність і перша честь у козака — захистити товариство. От скільки живу я на світї, а не чув, пани-брати, щоб козак покинув де або продав свого товариша. І сї і тамті наші товариші; менше їх, більше їх — однаково, всї товариші, всї нам дорогі. Так ось яка моя річ: ті, кому милї захоплені Татарвою, нехай женуть ся за Татарами; а кому милї сї, що в лядській неволї й кому не хочеть ся покидати справедливого
