ки, Вовтузенко й чимало инших. Побачили Ляхи, що не переливки, розвинули хоругов і крикнули, щоб їм відчиняли мійську браму. Заскрипіла, відчиняючись, залїзом кована брама і впустила стомлених, пилом покритих їздцїв, що товпились, як вівцї у вівчарню. Дехто з Запорожцїв погнав ся був за ними, але Остап зупинив своїх уманцїв, промовивши:
— Здалека, здалека, пани брати, від стїн! Не годить ся наближатись до них.
І справдї, в ту мить з мурів грянули гармати й посипали всїм, що було під руками, і багатьом перепало. В той час під'їхав кошовий і похвалив Остапа, промовивши:
— От і новий отаман, а веде військо якби старий!
Оглянув ся старий Бульба, щоб подивитись, який там новий отаман, і побачив, що на передї всїх уманцїв сидить на конї Остап, заложивши на бакир шапку, з отаманською палицею у руцї.
— Ач, ти який! — промовив він, дивлячись на нього; і зрадїв старий і почав дякувати всїм уманцям за честь до його сина.
Козаки знову відступили, готуючись іти в табор, а на мійськім валу знов появили ся Ляхи, вже в порваних вильотах. Запекла ся кров на багатьох дорогих контушах і порохом припали гарні мідяні шоломи.
