летїла з такого дужого тїла. Але не вспів хорунжий ухопити за чуба отаманську голову, щоби привязати її до сїдла, а вже з'явив ся суворий местник.
Як той яструб, що лїтаючи під небом, раптом зупинить ся мов розплатаний на однім місцї і стрілою паде звідттіля на самчика — перепела, що обізвав ся біля самої дороги — так Тарасів син Остап налетїв раптом на хорунжого і в одну мить закинув йому мотуза на шию. Почервонїло ще дужче червоне лице хорунжого, коли здавила йому горло люта петля: він ухопивсь було за пистолю, але скорчена рука не змогла добре виміряти, і куля даром полетїла в поле. Остап тут таки, від його сїдла відвязав шовковий мотуз, що возив з собою хорунжий, щоб вязати ним бранцїв, і його ж таки мотузом звязав йому руки і ноги, причепив конець мотуза до сїдла й поволїк його через усе поле, грімко накликаючи всїх козаків уманського куріня, щоб ішли віддати остатню честь свому отаманови.
Як почули уманцї, що їхнього курінного отамана Бородатого нема вже на світї, покинули поле бою й побігли поховати його тїло; і тут таки почали радитись, кого їм вивибрати за отамана. Нарештї рішили:
— На-що радитись? Лїпшого нам не найти на отамана, як Бульбенко Остап; він, прав-
