виведе їх он той пузатий, вони матимуть добрий захист.
— Чому ж ти думаєш, мати-муть добрий захист? — спитали козаки, знаючи, що Попович вже певно щось прилїпить.
— А тому, що позад нього сховаєть ся все військо і вже, чортового батька, зза його черева засягнеш хоч одного з них списом!
Всї козаки зареготались; і довго деякі з них похитували головою, кажучи: „Ну, вже Попович! Вже коли закрутить кому слово, так тільки ну!“… Та так і не доповіли козаки, що таке „ну“.
— Відступайте, відступайте швидше від мурів! — закричав кошовий, бо Ляхи, здавалось, не втерпіли колючого слова, і полковник махнув рукою.
Ледви відступили козаки, як з валу грянули картечу. На валу заметушилось, з'явив ся сам сивий воєвода на конї. Брама відчинилась, і виступило військо. Попереду виїхали рівним строєм гусари, за ними панцирники, далї латники з списами, потім усї в мідяних шоломах, нарештї їхали осібно що лїпші шляхтичі, кождий одягнутий по свому. Не хотїли горді шляхтичі ставати в ряди з иншими, і в кого не було війська, той їхав сам з своєю службою. Потім знову ряди і за ними виїхав хорунжий; за ним знову ряди і виїхав товстий
