полковник, — всїх перевяжу! Віддавайте хлопи, зброю і коний! Бачили, як я повязав ваших? Виведїть їм на вал Запорожцїв!
І вивели на вал скручених шнурами Запорожцїв… Попереду усїх був курінний отаман Хлїб, без шароварів і верхньої одежі, — так як ухопили його пяного. Понурив голову в землю отаман, соромлючись наготи своєї перед своїми козаками й того, що попав в полон, мов собака, сонний. І за одну ніч посивіла міцна голова.
— Не жури ся, Хлїб! виручим! — гукали йому знизу козаки.
— Не журись, друзяко! — озвав ся курінний отаман Бородатий. — Не твоя вина, що ухопили тебе голого: біда може трапити ся кождому чоловікови; але сором їм, що виставили тебе на наругу, не вкривши твоєї наготи.
— Ви, видко, на сонних людий хоробре війско? — казав, поглядаючи на вал, Голокопитенко.
— Ось пострівайте, ми вам обріжем чуби! — відповідали їм зверху.
— А хотїлось би менї подивитись, як вони нам будуть обрізувати чуби! — промовив Попович, повернувшись перед ними на конї, і потім, подивившись на своїх, додав: — А хто зна'? Може Ляхи й правду кажуть: коли
