Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/114

висипали на вал, і перед очима козаків з'явилась жива картина: польські лицарі, один від одного красший, стояли на валу. Мідяні шапки з білим, як лебідь  пірєм, сяли мов сонця. На инших були легкі шапочки, то рожеві то блакитні, з прегнутими на бакир верхами; контуші з вильотами, шиті золотом і просто лямовані шнурами; в багатьох шаблї і зброя в дорогих оправах, за які дорого платили пани, — і багато всякого иншого вбрання. На передї, пишно та гордо, стояв у червоній шапцї, прибраній злотом, буджацький полковник. Тяжкий був полковник. висший і товстїйший за всїх, і широкий дорогий контуш ледви вміщав його тїло. З другого боку, близше до бокової брами, стояв другий полковник, невеличкий чоловік, увесь сухий; але малі бистрі очі його дивились остро з під густих брів і повертав ся він швидко на всї боки, розказуючи тонкою, сухорлявою рукою; було видко, що, хоч дрібне в нього тїло, але він добре знає військову справу. Недалеко від нього стояв хорунжий, довгий — довженний, з густим вусом і не в міру червоним лицем: видко, любив пан міцні меди, добрі бенкети. І багато було видко за ними всякої шляхти, що узброїлась хто за свої червінцї, хто за королївські, хто за жидівські гроші, заставивши все, що тільки найшло ся в прадїдївських замках. Чимало було й усяких се-