Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/111

Ця сторінка вичитана

не було на християнській землї! Ти клеплеш, собако!

— Нехай трава поросте на порозї мого дому, коли я клеплю! Нехай кождий наплює на могилу батька, матері моєї, коли я клеплю. Коли пан захоче, то я навіть скажу, через що він перейшов до них.

— Через що?

— У воєвади є дочка красуня. Святий Боже, яка красуня!

Тут Жид усякими способами наміг ся показати на своїм обличю красу: розложив руки, прищурив око, скривив на бік уста, немов посмакував чогонебудь.

— Ну, то що з того?

— Він для неї зробив усе і перейшов. Коли чоловік закохаєть ся, то він тогдї все одно, що підошва, — намочи її в водї і гни, як захочеш, — вона й пігнеть ся.

Тяжко задумав ся Бульба. Він згадав що велика сила у слабої жінки, що багато дужих вона погубила, що в Андрія вдача податлива до жінки. І стояв він довго, мов укопаний, на однім місцї.

— Слухайте, пане, я все розкажу панови, — промовив Жид. — Як тільки я почув гомін і побачив, що проходять у мійську браму, я вхопив з собою про всякий случай низку перлів, бо в містї є красунї і шляхотнянки, подумав я, то їм хоч і їсти нїчого, а перли