— Стрівай, батьку! — промовив він: — хоч воно й не по закону перечити, коли промовляє кошовий перед усїм військом, та коли дїло було не так, то вжеж треба озватись. Ти не зовсїм по правдї дорікаєш усьому війську християнському. Козаки були б винуваті й заслужили б на смерть, якби напились у походї, на війнї, у тяжкій працї, але ми сидїли без дїла, даремно нудились перед містом. Нї посту, нї иншого християнського воздержання не було: якжеж могло бути, щоб на бездїлї та не напив ся чоловік? Гріха тут нема. А ось ми краще покажім їм, як нападати безвинних людий. Перше били добре, а тепер так побєм, що й пят додому не донесуть“.
Річ курінного отамана подобалась козакам. Вони попіднимали вже зовсїм понурені голови й багато їх притакнули, промовивши:
— Добре сказав Кукубенко!
А Тарас Бульба, що стояв недалеко від кошового, промовив:
— А що, кошовий, мабуть правду сказав Кукубенко? Що ти на те скажеш?
— А що скажу? блажен і батько, що породив такого сина! Ще не велика мудрість сказати докірливе слово, а більша мудрість сказати таке слово, що б, не ругаючись над бідою чоловіка, підбадьорило його духа, як остроги підбадьорують коня після водопою.
