Шум і метушня були в запорожськім таборі. Спершу нїхто не міг вияснити, як воно стало ся, що війско прорвалось у місто. Аж відтак виявилось, що весь переяславський курінь, який розложивсь був перед бічною брамою, був мертвецьки пяний; нїчого дивного, що половину його перебито, а другу перевязано ще скорше, нїж могли здогадатись, в чім річ. Поки близші курінї, пробуджені криком, вспіли взяти ся за зброю, війско вже входило в браму й остатнї ряди його відстрілювались від сонних, напів-тверезих Запорожцїв, що в неладї кинулись на них.
Кошовий дав наказ, щоб зібрали ся всї, і коли всї стали кругом і, знявши шапки, затихли, він промовив:
— Так ось що, пани брати, трапилось сеї ночи; ось до чого довів хмель! Ось яку наругу учинив нам ворог! У вас, видко, вже така поведенція: дозволь вам подвоїти пай, то ви ладні так насмоктатись, що ворог Христового вояцтва не тільки штани здійме з вас, але й начхає вам у саму пику, а ви того й не почуєте.
Козаки всї стояли з понуреними головами, почувши свою провину; тільки один незамайківський курінний отаман Кукубенко озвав ся:
