хання… Я ніколи не знала, що це таке кохання… (Відсовується з кріслом).
Хлестаков. Чогож ви відсовуєтесь від мене? Нам краще сидіти близько одно біля одного.
Марія Антонівна (відсуває крісло). Чогож близько? Все одно і здалека.
Хлестаков (присувається). Чогож здалека? Всьо одно й зблизька.
Марія Антонівна (відсовується). Та нащож цього?
Хлестаков (присовується). Та воно так тільки здається, що близько, ви уявіть собі, що це далеко. Який би я був щасливий, пані, якби міг пригорнути вас до свойого серця…
Марія Антонівна (дивиться у вікно). Що це таке, начеб то щось полетіло? Сорока чи якась інша пташка?
Хлестаков (цілує її в плече і дивиться у вікно). То сорока.
Марія Антонівна (встає збентежена). Ні, це вже трохи!… Яка нахабність!
Хлестаков (придержуючи її) Прошу вибачить, пані: я це зробив з щирого кохання, їй Богу, з кохання.
Марія Антонівна. Ви вважаєте мене такою провінціялкою… (Хоче йти).
Хлестаков (силкується притримати). З любови, їй Богу, з любови. Я так тільки пожартував… Маріє Антонівно, не гнівайтесь! Я на вколішках прошу у вас прощення. (Паде на коліна). Простіть мені, ах простіть! Виж бачите, я на колінах перед вами.
Ганна Андріївна (побачивши Хлестакова на колінах). Ах, який пасаж!
Хлестаков (встаючи, до себе). А, чортякаб тебе взяла!
Ганна Андріївна (до дочки). Це що таке панно? Це що за поступовання таке?
